Осіння дорога

No Comments

Тепер засинає місто о пів на сьому.
Мисливцям не слід п’яніти – потроху сьорбай.
Повільно ціди цю густу безнадійну мряку,
і осінь люби до найглибших її подряпин.
Слова її неправдиві, криві люстерка,
і пристрасть її, горіння її нестерпне. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Річкова після

No Comments

Вгортають літо хмари дощові,
Всі трави, квіти, стиглі поцілунки,
Пахуче зілля, що наповнить клунки,
Пісні, що після довго ще відлунюють
На цілий світ! Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Прощання

No Comments

Їх проводжає до вокзалу гавкіт,
Жіночний місяць, хижий і розпусний.
У цьому місті справжня тільки пустка,
Яка тече крізь греблі і загати. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Жовта цегла

No Comments

Мрії, надії – упевненості нема.
Наші серця самотні такі й однакові.
Жовта дорога в білий щільний туман,
В поле смертельне макове. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

На нічному березі

No Comments

Чи ті близькі, хто бачив нас нагими,
але чекати й вірити не вміє…
Заносить мулом рік священні гирла,
ідуть у вічність друзі, вороги і
скидають шкіру душі, наче змії. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Злидні у потязі

No Comments

“Тиснява така, що хай бог милує. Випусти нас із запічка, дай нам свободу, добра людино”.
Їх двоє, вони мають коньяку пляшечку, якусь недолугу закуску у пластиковій м’ятій посудині.
– А можна вашої ковбаски? – питає жінка, огрядна, зі світлим хвостом, фарбованим у щось таке вапняно-біле, що аж очі їсть.
– Я ж кажу – вона не моя, – відвертаюся до стіни, заплющую з усіх сил очі. Благеньке залізничне світло все ж лізе під повіки зі впертістю жебрака, який побачив вас на вокзалі самого і поночі. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Проза Tags: Позначки:

Талан та Доля

No Comments

Він ніс на плечі її білу потерту сумочку. Це було так дивно і так недолуго – білий лакований ремінець, крихкі непевні застібки – і його м’язисте плече у широких смугах татуювання. Стояв з тою сумочкою, неквапно курив, і всі потай всміхалися – бо якщо у чоловіка в напіввійськових штанях з великими кишенями з плеча звисає і ледь не полетить таке диво, це значить, в житті у чоловіка відбулося щось вельми серйозне. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Проза Tags: Позначки:

Відьма

No Comments

– Це все прекрасно, Віолето Леонідівно, але припиніть, будь ласка, підкидати під наші двері дохлих жаб. В решті решт, це огидно! – казав Іван Миколайович, скрипаль, літня людина, заслужений викладач, нервово обертаючи шию болотяно-зеленим кашне, яке слугувало йому незмінно навіть улітку.
– Я знаю, – крижаним тоном відповідала вона, випростуючись, горда, мов Жанна д’Арк перед спаленням – балетна постава була завжди з нею. – Знаю, Іване Миколайовичу, що я – погана, дуже погана людина. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Проза Tags: Позначки:

Біла пісня

No Comments

Радію чорнилу холодному, голці тупій.
Я – чиста тканина, я – білий тоненький папір.
І прали мене, і білили в холодній воді,
І світлом зірок, розтягнувши в траві молодій. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія