Сон

No Comments

Засинай, моя доле, серденько, засинай.
Все затоплює ніч, повільна, гірка, масна.
Пропадає усе, наче світ відтепер – мазут,
Наче серце щурі гризуть. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Зимове зілля

No Comments

І сто снігів, і сто відлиг, і сотня
Вогких, м’яких, болотяних туманів,
Річок в полоні в’ялого осоту,
Зими, що до кісток мене просотує,
Ночей примарних. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Найтихіший день зими

No Comments

Де був ти в найтихіший день зими?
Порожнє місто тануло в тумані.
І паркові альтанки дерев’яні
туман розмив…
А в них були не ми.

Зимове сонце тихе і сліпе.
Де ти тепер…
Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Діди

No Comments

Вони зналися, мабуть, стільки ж років, скільки жили. А жили – стільки, що стільки не живуть, еге. У того, що мешкав зліва, за дверима, пофарбованими жовтою фарбою, був радикуліт, лабрадор-ретривер і дві грядки петрушки з кропом. Ще шаблюка була, старезна шаблюка, яка висіла на витертому синтетичному килимі, що ото колись наробили їх багато – з оленями, зі струмочком, і олені п’ють воду, а роги понадривались уже. То шаблюка начебто прикривала це. Трошки. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Проза Tags: Позначки:

#плетиво_сну

No Comments

Наше з Марією “Плетиво”, книга, яка народилась із цієї гри, більш як півроку подорожує світом і знаходить своїх читачів (до речі, це можете бути і ви – ось тут про книгу і як її придбати). А ми продовжуємо грати, бо просто любимо це. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Той, що тупотів у саду

No Comments

Різдвяні свята – час віддавати борги. І я пишу давно обіцяні казки, бо скільки ж можна. Оця обіцяна кілька років тому Олені Ш. Сподіваюсь, не розчарує. І пробачте, що я така повільна. Вийшла казка, думаю, що для дітей. Але це вирішувати батькам.

Джек дочекався, поки мама засне. Її волохаті вуха закривали очі, та дихання було спокійне, і Джек упевнився, що вона спить. Вночі вони всі – Джек, його сестричка і мама – ставали просто згустками темряви, і знайти одне одного могли лише нюхом. За стінами їхнього надійного дому була уже ніч. Ми сказали б, що глуха – але для Джека сповнена запахів, звуків і невідомості. Щоночі за скляними дверями хтось страшно тупотів. Ці звуки були у нічній тиші громоподібні. І коли сідало сонце, Джек притулявся до матері, нашорошував вуха і слухав. Материне тепле хутро і биття серця, що сильно і впевнено бухало десь там, під шкурою, заспокоювало. А звуки знадвору – змушували стовбурчити вуха і здригатись. Шурхіт, крики птахів – і це тупотіння, страшне і впевнене. Тому, аби ніхто не подумав, що він боїться, Джек тоненько дзявкав. Мати облизувала його і вкладала спати. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Проза Tags: Позначки:

Пісня до снігу

No Comments

Ліки зими від втрати шляху і змісту,
ліки, що всім безсилим дарують сили.
В білій ріллі дрімає насіння біле,
пані білява тче білосніжний килим,
в білих долонях ніжить безсонне місто. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Диявол

No Comments

Каже диявол: “Торік я звільнився з пекла,
хай там без мене буде, цур йому, пек йому,
в мене жінка і діти, машина та іпотека,
без мене в теплиці в’януть чайні троянди,
і ще доведіть, що то був я, а не янгол,
і ще доведіть, що то була справді яблуня”. Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Не кажи нікому

1 Comment

Змієдіва танцювала на тому боці броду – і не збиралась зупинятися, не втомлювалась уже деякий час – Мирослав встиг кілька разів кліпнути, відсапатись, затримавши подих, переступити з ноги на ногу. Її шкіра здавалась блакитнуватою, блідою, як в потопельниці, але це не відштовхувало. Численні блискучі підвіси важко перетікали довкола її гнучкого тіла і по-гадючому чорного волосся, кинджали за поясом мокрої сірої сорочки, здавалось, теж були гнучкі, мов з м’яса, а не з криці. Танцювала без музики, без співу, мовчки, на догоду тільки собі. Мирослав почухав вкушений комахою ніс. Він був буденний поряд з нею.
Read More…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Проза