Біла пісня

No Comments

Радію чорнилу холодному, голці тупій.
Я – чиста тканина, я – білий тоненький папір.
І прали мене, і білили в холодній воді,
І світлом зірок, розтягнувши в траві молодій.

Малюй на мені обереги для ближніх і дальніх,
І квіти, і води, і вітер у вітах мигдалевих,
усе, що від серця робилось, стає життєдайним.
Я – прядиво біле, із вовни і тихих пісень.
Купивши мене, ти усе-таки купиш не все.
Додай мені білого світла зимового дня,
Яке від порогу примари ночей проганяє.
Додай мені ночі безсонної, рук працьовитих,
Строкатих думок, що не так їх і просто зловити.
Я буду вкривати знесилених, гріти сповитих.
Старе і нове не дарма позичають добро.
Я – біла ракета до білих гарячих зірок.
Я – білий метал, я – застиглий пластичний вогонь –
Для чорного тла я неначе затуплена голка
У зорянім вітрі і вирі космічних негод…

Юлія Баткіліна(c)
Фото skeeze

Канал Telegram

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *