В ці дні, підталі і сумні,,
я геть уже не знаю, де я…
Та білий вогник Рівнодення
мене окреслює в мені.
Хай спалить все допоміжне,
що вже давно не помагає,
усе, що згаяла і згаю,
хай що минулося – мине.
Хай заворушиться трава,
нехай крило відкине тіні.
Нехай гнучке переплетіння
нового часу ожива.
Весна до серця й до лиця!
Нехай летять вітри південні
на білий вогник Рівнодення,
що літнє сонце обіцяв.
(с) Юлія Баткіліна
Фото Piet van de Wiel
Facebook Comments
