Вдосвіта

No Comments

Понад річкою коні вдосвіта п’ють туман,
Перегукується з лошатами совеня.
Я постукаю зараз голосно – відчиняй,
Не дивуйся, що на порозі мене нема.

Коні з грив і хвостів витрушують холоди,
Коні вип’ють усі тумани, усю печаль.
Чи ти з лугу, козаче, з лугу – настане час…
Як прокинувся, то чимшвидше ходи сюди.
Чи ти з мічених, знавіснілих – чи так не спав?
Чи ти чуєш – відлуння котиться по степах..
Коні п’ють , заливає повінь із молока,
Ти не бійся, що я загиблий тебе гукав…

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *