В гостях у Почайни

Почайна – річка з казок і старовинних літописів – здавалась більшості моїх знайомих такою, що зникла. Я про це, якщо чесно, не думала ніколи – є вона чи нема. Але коли в моїй голові з’явилось це слово, ім’я – Почайна – це було так, як у мене часто буває, коли вірш має от-от написатись весь. Ходиш з одним словом, катаєш його на язиці, але не знаєш, до чого воно. “Сон про Почайну” написався і раптом познайомив мене з людьми, які повернули Почайну, справжню і казкову, з того світу на цей. Вони просто прийшли до мене в приват і сказали: “Розшукуємо автора”. Я й відшукалась :)

Почайна повернулась на карти, Почайна повернулась і як ріка – не завалені сміттям залишки, а справжня, хоч і далеко не така повноводна, як у Середні віки, річка. Все – працею і любов’ю цих людей. Я не уявляю, яка це була, певно, титанічна праця – тут дотиснути чиновника, там зібрати людей на суботник.

pochaina2

Але я приїхала на все готове, під мурал, з якого дивився на гостей бог Велес, князь Володимир, птах Хрещення і блакитні хвилі, повні риб і примар. Планувались Перші почайнинські читання, поезія, музика, пироги і блакитні кораблики з паперу.

І це було справжнє свято, на якому обмілілу ріку Почайну напували теплом, словом і музикою.

Люди Почайни – це найцінніше, що є у ріки, яка тече зі світу легенд у світ урбан-треш-індастріалу, звалищ і СТО. Найцінніше, до речі, що може бути. Хіба ще щось є у нашої країни в цілому, крім людей – такого ж незбагненного, складного і надцінного?

pochaina1

Там були поети, яких я ще ніколи не чула до цього дня. Щирі слова, річковий плин віршованих рядків. Там були діти і дорослі, всі зачаровані рікою – одна з кращих аудиторій, що в мене була. А хто поет – без слухачів?

Особлива подяка Ірині Іванченко – за теплі слова, за те, що знайшла мене і показала ріку і людей ріки, дала доторкнутися до цієї справи і світу, який вона створює, Анабелі Моріній – за неймовірну розповідь про Почайну, за те, що час перестав існувати, як і має бути в таких випадках. Моє відкриття цього разу – Валентин Лученко, волхв Почайни, поет, який (о, щастя) не підкреслює дивакуватими засобами того, що він поет, зате говорить і мислить, як личить поетові. Знайдіть почитайте, бо це того варте.

Магiя -Дощ-

Сиплеться мжичка. Пахтить весна листям і цвітом. Над світом густа намітка внизу сірих, вгорі лілових хмар. Співає соловейко, шпак і зозуль. У кожного своя партія і свій слухач. Гарують комахи, бактерії, кварки. Але хто їх там бачить?
Відпочивають люди.
Сьогодні – Субота.
Спить Бог, перевівши усе на автопілот.

Віконниці відкриваються в полудень. Затим вікна. Вільжисте повітря котиться по підлозі, витісняє важкий дух. Пора пити какао з медом, гарячий шоколад або просто еспрессо. Життя продовжується і це – найкраща з ранкових новин.

А дощ добовий: то посилюється, то спадає. Вдягаєш вовняний товстий светр. Запалюєш дубові дрова в каміні. Вмощуєшся в кріслі-качалці. Читаєш грубезний том “Історія Західної Цивілізації” без брому і валер’янки і відчуваєш бажання викурити цигарочку Марії Хуанівни, бо альбом з марками ще не прийшов.

Але вирішуєш, що краще послухати Брамса, почитати Лао-Цзи, Дхаммападу, за тим Басьо, повправлятися: в каліграфії, медитації, заснути.

Прокидаєшся за хвилин п’ятнадцять, ніби народився знову.
Припускаєш, що життя на Землі — твоя найкраща з можливих пригод.

© Валентин Лученко, 2016

А тут до вашої уваги відео зі мною, зняте паном Ігорем Юрчаком.

Якщо ви любите Почайну, старі казки, легенди минулого і те, як можна розмітати пил тонким пензлем, вимальовуючи їхні контури в сьогоденні – завітайте до групи Почайни в Facebook. Почайна була, як нам розповіла Анабела Моріна, присвячена богові Велесу. У мене таке відчуття, що він досі десь там.

фото – Анабела Моріна, Ігор Юрчак, Олександр Шевченко.

 

 

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *