Горілиць

No Comments

Обпікає Чумацький шлях, як фантомний біль,

Наче ми погубили крила й собі тісні.

Ні про що не жалкую, і це завдяки тобі.

А небесні леви показують піднебіння,

А драконів земних сторожко колише ніч.

То і чим же ми гірші, любий, за цих створінь?

Обертається світ невтомно і нас несе.

Відступає вода і сохне строката рінь,

Молоді жабенята співають пісні старі,

І слова, розгубивши сенси, набули сенс…

То і чим же ми кращі, любий, за цих створінь?

Лежимо горілиць в траві, а воно без дна.

Час розкидати все задавнене. Час – не знати.

(с) Юлія Баткіліна

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *