Диявол

No Comments

Каже диявол: “Торік я звільнився з пекла,
хай там без мене буде, цур йому, пек йому,
в мене жінка і діти, машина та іпотека,
без мене в теплиці в’януть чайні троянди,
і ще доведіть, що то був я, а не янгол,
і ще доведіть, що то була справді яблуня”.

Крохмалить міста досвітнім хрустким морозцем.
До сонця іще виводять його на розстріл.
Він каже: “Панове судді, не все так просто”.
Підморгує: “Добре, дякую, що спитали.
Я власне безсмертний, хлопці, бо я – в деталях”.
Стає на ребро над світом щербатий таляр,

по кризі небесній котить такий розжарений!
Диявол кульгає і сніг поїдає жадібно.
Сторожа не спить, але зброя її іржавіє,
пораненим воїнам сняться хрипкі жахіття.
Диявол бере не жадібністю, не хіттю.
Сідає до всіх багать, мов нахабний хіпі.

В кишені його – запасні документи липові…
Диявол шепоче: “Ми незнайомі типу”.
Він душі тремкі бере, як дешеву рибу,
і патрає на розгаданому судоку.
“Які твої докази, лузер, які твої докази?”.
І тим, хто прислухався, більше ніхто не доктор.

Канал Телеграм

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *