До тепла

No Comments

Зарікайся від злого горя, суми, тюрми,
І від того, що буде з кожним, та не з тобою
Одного не посмій – умовленої сурми,
Заповіданого та первісного двобою.

Аргументи свої, немов слимака, розчав.
Он під вітром із гір холоне твоє горнило.
Нас такий недолугий спадок породичав,
Нас дірява така фортеця оборонила,

То чого і боятись – богової руки?
Охолонь і розклякни – привиди просто круки,
А живе не боїться мертвого – навпаки,
До тепла надлітають душі та світляки,
А до криці потрібні теплі та смертні руки.

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *