Зимове зілля

No Comments

І сто снігів, і сто відлиг, і сотня
Вогких, м’яких, болотяних туманів,
Річок в полоні в’ялого осоту,
Зими, що до кісток мене просотує,
Ночей примарних.

Оце мій трунок, я його зварила,
На смак – вода і сніг, і очерети.
І що тепер, мій князю, обереш ти,
Кого забудеш – вперше, вдруге, втретє,
Кого – несила?
Тонкий льодяник місячного диску,
Хрустке крило снігів, що не настали,
Майбутній нерозгаданий світанок,
Гаряче серце в білому металі.
Не стій так близько,
Раптом я розтану.
Я ж просто квітка штучна, воскова.
Я ж просто – сон.
Я ж просто..
Спочивай.
(с) Юлія Баткіліна
Фото – Ville Turkkinen

Канал Телеграм

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *