Зимові казки

No Comments

Ну досить тобі, безсовісний, вимкни камеру.
Ми всі уже чули вдосталь таких історій,
Де Тор синтезує щось, ну, наприклад, торій,
А Одін – самотній гіпстер із Ліллегамеру.

Перун викладає музику й малювання.
Старий Чорнобог у Сумах монтує ванни.
Та взимку казки сучасні вітри зривають.
Запалюй собі свічу. Начувайся. Холодно.
Над світом іде пітьма передвічна, віща.
Впадає холодне море у гнів та відчай,
Солоний туман чаклує над перехожими.
Підходять до міста духи і чорна крига.
З легких пісеньок проступає важезний ритм.
Що ближче імла до стін, то крихкіший прихисток.
Казки – це вино часів, набирають силу і
ти чуєш, як вітер носить слова сталеві.
Вирівнює сніг кордони і паралелі,
У світу зникають сторони й полюси його,
І ось він уже безкраїй і знов нічий.
І первісні сни приходять до нас вночі.

(с) Юлія Баткіліна

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *