КАЗКА НА НІЧ

No Comments

У медового літа обійми палкі та ніжні.
Бач як з теплого саду тягне вишневим духом.
Це твій час, – то ж літай, розгортай свої дні, мов книжку, і рудий волохатий серпень чеши за вухом.
Садівник натомився…дратується, носить воду,в нього бджоли, вишнева спрага і тягне спину,він не хоче вже ані вишень, ані вощини… Задрімавши, вві сні він кличе свою свободу, мріє він, що цей сад опаде однієї днини.

Відлітає листок осінній,
спадає тиш…
Спиш?

А як осінь надійде, — тонку павутинну пряжу розпросторить на ціле небо, на сни і стріхи. І дістанеться доста лісу, пустому пляжу, та і садові — передзим’я холодний віхоть. Садівник же співає, рахуючи сливи, груші, — засинають зимові яблука, віття, трави, а старий садівник в оселі троянди сушить, і якщо випадковий гість самоту порушить, то старий собі каже, що гості, як завше, праві.

Та і дім бринить — з долівки
і до стропин,
Спи.

Як морозяний сад на склі — візерунком-чудом, і здавалось би — ось свобода, про що тут мова..! Спить старий садівник, і сни лиш про сад віщують. Повелитель вітрів у небі його не чує, бо душа садівнича тихша за сад зимовий.

І нехай собі прийде березень, квітень, зорінь.
Садівник не отримає те, про що снить і марить,
Та душа його — спи не плач — випускає корінь,
А душа його, мов платан, підмітає хмари.
І чи візьме його у вирій пташиний клин —
Знає бог один.

З книги “Пісні млинового колеса

Переклад з російської – Світлана Загреба.
Фото – Юлія Соловйова.

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *