Майже лицарський романс

Це початок. Бере він меч, підіймає щит.
А на щиті намальовано щось таке,
наче дракон і птах. За вікном дощить,
у центрі міста – хресна хода і пікет

тих, що за спасіння безпомічних тюленят,
тих, що кажуть, мовляв, король наш – тупа свиня,
і ще одного такого підстаркуватого пня.
І хтось на вежі яскравий прапор підняв.
Вона йому каже: «Господи, поможи!».
Але він не бог – і навіть близько не бог.
В сусіда є лавка й лампа, а в лампі – джин,
та магія не врятує уже обох.
«Нехай ми будемо прохолодні чи ще нестерпні,
двадцять років у шлюбі, і я – еталонне стерво,
нехай у нас іще щось маленьке росте, бо
я не можу без тебе, ніяк не можу без тебе».
Він усміхається, бо ці слова йому личать.
Він плаче в своєму серці, та він же лицар.
Ідуть по троє, ідуть за світлом, несуть плакати.
Моя ти доле, чому ти падло, чому така ти?

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *