Мій сон торкається дна

No Comments

Мій сон торкається дна, відчуває холодний мул,
А у ньому – уламки мушель, чиїсь кістки.
Все на світі згасає взимку, і ось чому
Пропливає повільне сонце по дну ріки.
Зігріває холодні мулисті береги,
Відбивається у зіницях придонних риб,
Раз на рік зазирає вглиб
На політ стріли,
І здається, що згасне сонце і там загине.
Вони торкаються дна – щире золото й страж його.
Відчуваючи пріле листя і сон лілей.
Все на світі весну чекає, тому вогонь,
Не згасає, хоча і жевріє він ледь-ледь.
То плекай цю маленьку іскру серед зими,
Поки скрипне розсохле колесо на весну,
поки світ у пітьму пірнув,
поки відлік – нуль…
…поки сонце – застигла мить
У воді пітьми.

(с) Юлія Баткіліна

Фото Quangpraha

Канал Telegram

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *