Міське

Що наснилось тобі, коли ніч назавжди спливала,
Як всі ночі на світі, як навіть найдовші ночі?
Напрялися із вітром Рамаяна і Калевала –
І що захочеш.

В нас на сходах живуть коти і рудий собака, ну який нам похід світами, яка Ітака, ну які нам іще потрібні магічні знаки? Тільки навіть якщо я уже не дивлюсь новини, я усюди завжди почуваюся наче винна, і яка цьому може бути іще причина? А ніяка.
Під дощем на світанку мерзнуть червоні клени,
Під дощем підступає довга гірка розлука.
І причин накотила сила така силенна –
Повні руки.
Той, хто місто лишає, всі протяги і кав’ярні, всі музеї, дахи, хвороби і справи карні, хто іде до усіх вітрів пошукати бою, той повернеться – ненадовго і не собою. То якого потрібно щастя, якого болю і кохання?
Он світанок, і слід уже розмивають зливи,
Щоб тепер виглядала сліду твого даремно.
Тільки світ цей такий безмежний і галасливий
І буремний.
Тут легенди і пошесті ходять, неначе протяг,
Тут загибель твоя тихенько живе навпроти,
А коли настає їй час розчохлити зброю –
Бог з тобою.

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *