Нарізно

No Comments

Вона йому каже: «І все одно, з ким ти спиш».
Бреше.
Тягне.
Вагається.
Передчасно.
Посеред пекла дощить – а це буває нечасто.
Плюскотить океан далекий у світ і його стовпи.
На їхні сумісні знімки лягає пил.
І він їй у відповідь теж принесе брехні:
«Та це ненадовго, нічого справді не важить».
Неначе у ньому натисли невидимий важіль,
По обох приходить печаль, люта справа її, кривава,
І жоден не хоче першим сказати «ні».
Отак по обидва боки брехня і біль.
І кожен сидить і міряє по собі.

(с) Юлія Баткіліна

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *