На нічному березі

No Comments

Чи ті близькі, хто бачив нас нагими,
але чекати й вірити не вміє…
Заносить мулом рік священні гирла,
ідуть у вічність друзі, вороги і
скидають шкіру душі, наче змії.
Горить вогонь, тече вода у море,
дзвенить відлуння місячне щоночі,
співає всесвіт темний, неозорий…
Чи щирі ті, у кого ще прозорі,
Іще нічим не висушені очі.
Зносить мулом рік священні гирла.
Самотні, хижі степові богині –
та заросли травою вівтарі.
Чи з нами ті, чиї слова – окріп,
чий кожен крок легкий, але пророчий.
Чи ми – оті, кому усе зігріти,
кому бур’ян зривати з вівтарів.
О цій непевній зоряній порі
хто там дзвенить браслетами щоночі,
хто сіє зорі високо вгорі?
Цей світ – не білий, він тривожний, чорний.
Сідай у човен.
Страх наш – ні до чого…

(с) Юлія Баткіліна

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *