От, бачиш, ніч, уже усі поснули,
міське життя – далекий тихий гомін…
Ідуть дощі, сріблясті й невагомі
і обгортають плівкою минуле.
Майбутнє ще туманнішим здається,
коли з тобою тиша і годинник,
все, що не сталось – те несповідиме,
що відгуло – як патина на серці.
Міста – старе позеленіле срібло,
ліси – на склі тонкі безсилі тіні.
А світ – ниток чудне переплетіння,
тоненька нота, райдуга потрійна.
Коли ти сам в химерному й прозорому,
де розчинитись легко і приємно,
оте, що уціліло – те і є ми,
на самоті з собою і безоднею.
(с) Юлія Баткіліна
Фото Myléne
Facebook Comments
