Неспокій у серці моєму,
візьми його в жмут.
І темрява там, за шибками, та майже не страшно.
Якусь у моря світові понесло каламуть,
оркестр на “Титаніку” грає заїжджену тему.
Неспокій у серці моєму. Візьми його в жмут.
Малюй на небесному тлі очерети і башти.
Неспокій у серці моєму. Напевне, тому…
А ніч над містами
повільна і ніжна, пливе,
їй діла немає, які там страхи і печалі.
Попалений чайник, старенький і затишний светр
і сни, що – хороші й погані – до ранку розтануть…
зупинка в далекій дорозі, кінець і початок..
Це тут і тепер або можеш назвати це щастям,
це все, що людині відпущено з давніх давен.
Аж стільки людині відпущено з давніх давен –
У темряві й тиші, мов цукор, розчинене місто,
Неспокій у серці, любов, і вогонь у пітьмі.
(с) Юлія Баткіліна
Фото StockSnap
