Ніхто не приходить вчасно

No Comments

Та, котру він хоче, наприклад, за ніс і груди і сміх весняний дзвінкий і – о боже – пряний, – яку він не знає справді – як всі віряни не знають своїх божеств, але славлять всюди… Вона так звабливо ранком іде по сходах, і торкає тонкими пальцями двері й бильця, о, примара прекрасна, о, дзеркальце для тубільця, декорація до екстазу його – рухома.
На небі якийсь творець їм поставив – кому.
А крапку ще треба, парубче, заслужити.

Виходять любовні зілля в широкий вжиток,
І після уже непотрібні стають нікому.
Кого вона любить, хто болем її проймає, хто нехтує її чарами і очима… Якщо вона вільна стане якимось чином, чи зникне його закоханість ненормальна? Не зглянуться інші, мнуть її, як черешню, несуть, як немодний скарб, на старе горище. Що нас не вбиває, те нас уже не знищить, лиш зробить холоднокровнішими – чи все ж ні?
В повітрі сьогодні пахнуть дощі прийдешні.
Самотність відгонить яблуками і цвіллю,
Якщо я стріляю в сонце, чи я поцілю?
Я месенджер, не болить мені це: «Прийдеш?
Ні?»
Болять, бо живі, іржавіють, бо – залізні.
Ніхто не приходить вчасно, всім сняться різні.

Фото Detlef Ciesla

Facebook Comments
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *