Паралельний блюз

No Comments

Вона сама приносить дарунки сусідським дітям,
бо Святий Миколай – нетверезий, непевний Дмитрик.
Вона знає, чого що варте на цьому світі,
розглядає усякий дар, як хороший митник.

І щоб ніякий пройдисвіт по подвір’ю її не жебрав,
щоб ніяка фігня не слизнула в найменше сито,
вона покаже закоханим, чарівникам і блаженним,
як у довіру втиратися і дурити.
Він – гульвіса смішний, при собі у нього гітара,
награє, що почує, і це птахи переважно.
Він знає її смаки, і що їй не пара, оу-є, не пара,
і не мріє, і не чіпляється, і не дражнить.
Тільки молиться він – як усі поети і божевільні,
мандрівні штукарі, всі їх знають, ніхто не знає…
«Милий боже, я закохався в неї у квітні,
Дай їй друзів надійних, дай же спокійного сна їй..
А коли вже притисне грудень, то, мій ласкавий,
хай до неї прийде хтось кращий крізь сіру сутінь…
Хай вкладе їй до рук філіжанку гіркої кави
І грудку цукру».
P.S. А він відчуває – ця пристрасть його розтрощує.
Троянди купив. З-під дверей накиває п’ятами.
Питає: «Боже мій, хто з нас справді тобі дорожчий,
я чи та чупакабра із сорок п’ятої?
А може, лінуєшся, хочеш спокою троха? На!
Я допетрав, я знаю, боже, ти просто євнух».
Починає сценарій, де вона у нього закохана
невзаємно.
А вона собі йде без ліфта на п’ятий поверх.
А над містом палає небо і б’є на сполох.

вірші про кохання, вірші про кохання онлайн

Facebook Comments
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *