“Пластилін”: читацькі враження

No Comments

Роман Ірини Баковецької “Пластилін” – класичний детектив. У ній є все, чого вимагає жанр. Вбивство, підозрювані, переплетення долі, слідчі, невгамовний журналіст і несподіваний фінал. Отже, якщо ви любитель детективів, придивіться до книги.

***

Одного дня молодий рівненський журналіст прокидається в кімнаті випадкової нічної подружки після бурхливої ночі разом. На ньому червоні кайданки і чийсь бюстгальтер – що ж, буває. Проте довго ніжитись не вийде, бо в місті сталось жорстоке убивство цілої групи його колишніх колег. Звісно ж, за законами жанру хлопцеві належить вдягатись і “розпочинати власне розслідування”, як пишуть ото в типових кіношних анонсах. Далі не спойлеритиму, самі читайте. Або, якщо вас бісить/парить/вам огидна тема ЛГБТ – не читайте, серйозно. Книга, безперечно, доросла.

👏Що сподобалось:
1. Як хитро переплетені сюжетні лінії. Долі героїв змотано, як заплутану ялинкову гірлянду – хтозна з якого боку й узятися, і раптом – бац – нова лампочка.
2. Несподіваний фінал. От справді несподіваний. На кого б ви не ставили – все буде не так.
3. Об’ємні і характерні герої. Жодного картонного чи введеного для меблів та кількості – всі дуже самобутні, а я це люблю.
4. Всілякі теми сексу, ЛГБТ і “от-як-буває-дитинко” займають в сюжеті те місце, що треба, і не більше, жодного смакування заради хайпу, сексу заради сексу чи щоб показати незакомплексованість письменниці.
5. Складні теми не обмежуються хайповими. Крім ЛГБТ там зачіпається тема віри, самотності, закинутості дітей, невміння будувати стосунки і довіряти, та безліч всього.
6. Просто цікаво читати.

👎Що не сподобалось:
1. В детективах я люблю очима слідкувати за персонажами і гадати, хто ж таки той садівник-убивця. “Пластилін”, як на мене, залишає мало простору для цього. Ми йдемо за головним героєм, беремо участь в його розслідуванні, але справді у нас мало поживи для власних теорій.
2. Філософські відступи. В детективі вони тільки заважають, і взагалі я що далі, то менше люблю оці висновки в лоб типу “як всі самотні жінки – вона те-то” або “в цьому депресивному районі се”. Набагато краще бачити деталі, з яких мені б випливало, що жінка та самотня, а бурштинокопачі – халіфи на годину і погано конектуються з реальністю. Зрозуміло, для чого це – та детектив гальмує.
3. Несподіваний фінал. От, якщо чесно, хоча це і було круто, мені не вистачало хоч якихось туманних підозр по ходу п’єси. Тобто несподіваний – це прекрасно, але в процесі жодна деталь на це не натякала, а хотілося б. Настільки несподівано, що схоже на бога з машини.

👈Загалом не пожалкувала про витрачений час. Буде цікаво побачити наступні книги Ірини. Здається, наклад цієї обмежений. І це був не натяк.

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Блог Tags: Позначки:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *