#плетиво_сну

No Comments

Наше з Марією “Плетиво”, книга, яка народилась із цієї гри, більш як півроку подорожує світом і знаходить своїх читачів (до речі, це можете бути і ви – ось тут про книгу і як її придбати). А ми продовжуємо грати, бо просто любимо це.

Я:
Місячна кулька падає кришталева
І обсипає скалками ліс і гори.
Спіть, левенята, в печері старого лева,
Спіть, малюки в шатрі у пустелі Гобі.
Спіть у містах шалених, де сон не в моді,
Спіть, бо приходять сни, рожевіють щоки.
Спіть в лісовій пітьмі, в степовій свободі,
Спіть, де солоне море, скрипучі щогли.
Спіть, бо лягає ніч і співає вам
Пісню скупого сонця
Різдва.

Марія:
Пісню скупого сонця
Різдва.
І зірку віри в дива засвічує на небосхилі
Темного неба
Таку жовту теплу і запашну
як сіно з минулорічних трав
зі схилів крутих до ріки до лісу до пустелі
і навіть до моря
до дому на острові без назви
де тільки єдине вікно
світиться тільки пісня одна долинає
але слів не розібрати
тільки фіранку найлегший вітер гойдає
музиці в такт
так близько що здається варто
тільки простягти руку

Я:
Тільки простягти руку,
Тільки підвести очі…
Ти почути спів хочеш –
Над дахами лиш круки.
Місто Вистигай-протяг,
Темне і колюче-дротяне…
Та іди, куди йдеться,
Та тримай вогонь в серці.
В темряві сухі віти
Просять не води – світла.

Марія:
Просять не води – світла.

І це – ти здогадувалася еге ж –
твоя темна доля
І це – ти відчувала завжди –
твоє світле щастя
І стіна між ними така прозора
І межа між ними така непевна
А твоя рівновага хистка і мінлива –
тонка павутина
тендітна стеблина
порошинка в оці –
на всі сторони світу
веселощі й співи а в тебе на серці
у глибокій криниці
самотня риба
заплуталась в сітях

Я:
Заплуталась в сітях самотня риба,
Пірнула в невід.
І звідки невідь і хто там – невідь,
Іще секунда – і ми пірнемо,
Скажи – могли би?
І всі ми риби, і всі ми в морі,
За течією
І за – чиєю?
Скарби піратські, підводний корінь…
Засни, малеча, скарби і хвилі тебе колишуть.
Хоробрі судна, вітри солоні і тиша…тиша…

Марія:
і тиша…тиша… а не омана ?
на дні морському
у мушлі білій
у схроні щогли
у вушці голки
знайди притулок
принаймні поки
всі сни як риби
повільно й легко
тебе гойдають
і м*яко стелять і м*ята пахне
і хвилі берег ще не шукають

Я:
І хвилі берег ще не шукають,
І сніг вкриває дахи і вежі,
Чи тепло, боже, в твоїм безмежжі?
Чи тепло в замку, безродний Каю?
Ненарожденне ховають сонце
У грунті ночі.
Воно насіння, воно спасіння,
Воно – пророче.
А проростає таке повільне, таке вагоме.
Пливи, кораблик, розколюй кригу…
Пливи додому!

Марія:
Пливи додому!
тримайся вітру і слухай зорі
І вір у себе
Сильні вітрила
травою в покосах
Небо високе над вами встелять
І птах останній на крилах ночі
радісну звістку – червону квітку-
знайде для тебе

Я:
Червону квітку знайде для тебе твоє безсоння,
Твоя молитва віднайде небо – дев’яте, п’яте.
Любов зустрінеш, як воду в пустці, в зимі – осоння,
Різдвяним ранком вітають любі, тепленькі, сонні,
Несуть дарунки, цілують щоки, лоскочуть п’яти.
Проси що хочеш – світліє неба число магічне.
Дурниці, слави або ще золота і безсмертя.
Ти точно схибиш, і пошкодуєш, і будеш – вічно.
А що поробиш – ми не святі, а лише відверті.
Над містом сни, полохлива зграя, шукає вирій.
Лишаймось трохи такі, як зараз, дурні і щирі

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *