Поет Догориськів

No Comments

Поет Догориськів депресії ні, не здасться,
поет Догориськів переживе сусідів.
Є люди, яких би видів,
яких би сто літ не видів,
а є поет Догориськів, якого ще довго і нудно не вхопить трясця.

Він ще інтернет вам всім заквітчає рясно,
під колу, Рамштайн і якесь принагідне відео.
Поет Догориськів суне по темним вулицям,
несе галактичну первісну порожнечу.
Щербатий порожній глечик,
Не має ніколи планів на бісів вечір,
В кишенях вітер, в кишенях темінь – і курка лапою певно пише кривулі ці.
Відхлине усесвіт – і сам він собі здивується,
І впустить у небо творіння своє розпечене.
Поет Догориськів вас всіх прокляне анапестом,
словам переріже зоряну пуповину.
Поет Догориськів половину людей на світі ніколи не знатиме,
та правда у тім, що радо не знав би іще половину.
І навіть себе – із отими придурками разом.
Поет Догориськів несе у собі поразку,
Поет Догориськів несе в собі довгі ріки
Чумацького шляху, безсовісних просторікувань,
І знають усі, що колись він таки зламається,
І знають усі, що напруга його стратосферна і геть намарна,
Він – ксенопланета самотня, де ртутні ріки,
Прекрасні, порожні, чорні, життя – немає.
Шепоче: «Я вдома, мамо!»
Але не чекають на нього там ні батьки, ні діти,
Лише гіркота палюча, глибинна магма,
Що десь унизу так важко тече, повільно,
Чого доторкнеться, то обгоріле, мертве.
Поет Догориськів сам ні у що не вірить,
Крім того найголовнішого,
Безіменного.

(с) Юлія Баткіліна

Малюнок Stefan Keller

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *