Потяг

No Comments

Потяг іде на Схід, котиться, мов гроза,
повна чужого сну і гидкого чаю.
Дощ на вологих рейках утнув бачату.
Знаєш, тепер новини усі – невчасно,
трапилось щось з небесними терезами,

ми із тобою поки не призвичаїлись.
Падає сонце і в обрії догоряє.
Щось не ідуть листи.
Дійдуть уже навряд.
Сни степових могил, марення теплотрас,
дихання міст в розкошланому волоссі,
темпу проспектів і заміської млості,
ще до війни – як нам тоді велося?
Як нам тепер, небо моє поранене?
Що там – прощання, протяги, однострої?
Потяг везе на Схід
Ніч над старим Дніпром.

(с) Юлія Баткіліна
Канал в Телеграм

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *