Чи справді ми встали не з тої ноги,
чи карма така-то,
трясця їй…
з-під смокви вилазить білий сагиб
і пропонує брязкальця.
За ним з опахалом статечний мулат
і вірна віддана челядь,
іін час витрачає на нас безоплатно,
а міг би іти вечеряти.
У нього один і незмінний закон – так було ще до другої світової.
Всередині все набакир отако й головна ідея над його головою.
Він робить це вічно, від разу до разу, і ціна цьому – ламаний тугрик.
Вогненна вода і холерна зараза – і трохи загальнолюдської культури.
У вас, каже, така мелодійна мова,
але для науки галіма,
Ми зараз абетку класну дамо вам…
До речі, прекрасний клімат.
І люди у вас ну такі працьовиті,
співочі, дружні, нежадібні.
А решта, звісно, кустарний витвір,
хто так будує державу?
Тече в океани могутня ріка. В річці білий сагиб ні крапельки не потоне.
Він на нас, звичайно, не дуже-то нарікає, ми ж бо просто тубільці, населення автохтонне.
Звідки нам знати, як впоратись з дирижаблем, як правильно підтиратися лопухами?
І якщо ми його не дуже-то поважаємо – можна вибачити, що вже, хай йому.
«Я ж переймаюсь вашею долею,
я ж пер зі столиці віспу.
Ваше невігластво буде подолане,
як власне і ваші невігласи».
Донуйте воркшопи, займайте місця!
Чого мені так паршиво…
Наступний слайд – до обрію тягнуться
Круті
техногенні
шибениці.
(с) Юлія Баткіліна
Facebook Comments
