Сон

No Comments

Засинай, моя доле, серденько, засинай.
Все затоплює ніч, повільна, гірка, масна.
Пропадає усе, наче світ відтепер – мазут,
Наче серце щурі гризуть.

Що там кажуть, коли те сонце і та весна?
Не виходь мені, біла чайко, із голови.
Всі втрачають усе, знаходять себе нових.
Я лишу в чорноті сліди золотим зерном,
Щоб до тебе вертатись знов.
Так співав до світанку вітер в її вікно.
Це був сон. Бо усі, хто згинув,
Хто не вернувся
Приходять –
сном.
(С) Юлія Баткіліна

Фото Ivaylo Ivanov

Канал Телеграм

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *