Червоне і чорне

No Comments

Твоє серце, смерте, з оксамиту,
Твої руки ніжні і гарячі.
Хто зустрів тебе – уже не плаче,
Всі вони пішли, але не втрачені.
Слід не змито.

То на честь твою живі співають
Пісню давню, тиху і уперту.
Всі бояться і бажають смерти,
Тягнуть краплі, миті, кілометри,
До
Живають.
Бачу наяву я, смерте, смерте,
Як сідаєш ти в саду жасмину
І приймаєш ненависть, як смирну,
І приймаєш кров мою, як мито,
Як не вмерти?
Бачу наяву твій довгий танець,
як ти тчеш полегшення і згубу,
кров така червона на снігу, і
тане….

(c) Юлія Баткіліна

Фото Silvia & Frank

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *