Шепіт про поранену берізку

No Comments

І не скажеш – у цьому світло чи лиш покора?
Чи тремтіння – спільне у парості і косулі.
Он вона стоїть, отака тендітна і білокора,
І у білій її корі застрягають кулі.

Застрягають – вітри, уламки, шалена тиша,
І відлуння гарматних пострілів і «чекаю».
Он, дивись, у гілках обламаних світ колише,
Телефонні дзвінки і нахабні пташині зграї.
«Ти приходь, моє літо ясне, приходь скоріше.
Поки є в мене сили це прядиво вітру прясти.
Поки армії варять кашу і топчуть рясти.
Як мені не впасти?
Як мені до весни ловити нечасту тишу?»
Проминають її проїжджі і подорожні,
Проминають її, йдучи до оселі й смерті.
Проминають і йдуть насипати мішки порожні
Чи зашити чим є однострої свої протерті.
Це життя – не теща,
та, поки прикриють спину,
Наперекір всім новинам,
Всім скреслим кригам,
Світ обертається все ще –
Догори дригом
Та без упину.

Для Іллі Тітко, офіцера, на якого дуже чекають вдома, фото його і прохання його ж

Facebook Comments
Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *