І всі інші

Так славлять: «Герою, вже слова цього не встидайся.
Тобі ж бо іти на двобій із драконом в печеру.
І хтозна, які тобі доля там викине дайси».
Ми машемо квітами, тепло нам і не пече нам.

Так мовлять: «Герою, прославиш свій рід і корону,
І місто принишкле, і вулиць його плутанину,
І села рум’яні і віддані – і безборонні..»
І дивимось ми, наче він уже справді загинув.
І плаче вона, і плаче, і сльози її – перлини, неначе уже загинув, навіки пішов неначе. А в нього спина – сутула, і руки брудні і сильні, і їхні пісні весільні неначе і смерть почула – міська юродива пані в дірявому капелюсі. «Мій милий, як я боюся, що бачимося востаннє».
Його проводжали маленькі, великі і різні,
Неначе на камінь невидима крапала слина.
Ми всі побоялися трошки, бо ми не залізні,
І кожен придумав, що подумки слідом полине.
А далі – шинки і церкви, колотнеча і осінь,
Податки зросли, на базарі підгнила капуста.
Він ще не вернувся, він б’ється з драконом і досі,
А стіни хиткі, і в проріхи вливається пустка.
Міська юродива пані хапа за рукав неґречно, хіба не плануєш втечу, хіба не твоє кохання полинуло світ за очі, за мури, як сир, діряві, хіба в будь-якій заграві не бачиш іще пожежу? Авжеж, молода, авжеж, і..
…і багато іще такого
болить божевільним дітям.
На всіх нас чатує вітер.
Нас всіх поховає вітер.
Тоді і замкнеться коло.

Фото Peter H

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *