Сім темних ночей у осені

Мене розчиняє подих правічних зим.
Я хочу у цьому вітрі плисти й мовчати.
Туди, де тепер надвечір живі дівчата
примарним коханцям викотять гарбузи.

Де пальці туману тягнуться із низин
і кидають нас на первісні терези.
Ми думаємо, кінець, але це – початок.

Мене розплавляють вічні оці вогні,
в гарячій живій воді, у старому тиглі.
У смерті в саду життя молоді і стиглі,
і хто не зайде – палає і ціпеніє.

Сім темних ночей у осені, сім вогнів.
Засну – і зима настане в моєму сні.

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *