**

Чи поранений був, чи поранених брав на борт,

По розбитій дорозі летів у масній імлі.

Він любив її сильно, бо сильна, як смерть, любов,

А на смерті він знався краще за янголів.

Не казав, як воно пече і коли назад.

Ні півслова їй навіть зайвого – не казав.

І питала вона: «То чому він іде ні з чим?

І чому я стою тут, неначе мене прип’яв?

Чуй молитву мою, сподівання мої лічи,

Всі, що серце моє труять, що і я – не я».

Тільки вітер північний чув та червоний схід,

проливалося небо у очі її сухі.

Так стрічаються часом сонце і темна ніч,

Так стрічаються часом місяць і білий день,

Так ми ходимо, як чудовиська в глибині,

Виринаючи, щоб подихати, де-не-де.

«Не питай у вітрів північних, у чорних злив.

Світ ловив мене, не піймав мене, тільки злив».

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *