Зелений колір

No Comments

Казка про два світи

Люблю я пахучу зелень.
Зеленого вітру клекіт.
Зелене вітрило в морі,
коня на горі далекій.
Ворушачи пояс тінню,
сидить на поруччях ночі
зеленоволоса діва –
холодного срібла очі.

Read More…

Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Проза

Мамонт.

1 Comment

Мамонт був набагато хитріший, ніж вважали мисливці на мамонтів. Він прожив таке довге життя, що давно не дивувався, коли на нього – вкотре уже – починали полювати. Мамонт спокійно дожовував сніданок, розганяв як слід свою велетенську тушу – і зникав серед тіней надвечірнього пралісу, мовби й сам був такою ж тінню, волохатою важкою примарою. Мисливці мчали за ним, як голодна зграя, лякали вогнем і зброєю, але мамонт незмінно тікав. Read More…

Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Проза

Собі Самайн

No Comments

Володарко темних міст,
шукачко вогню чужого,
кого покохаєш в ніч, коли настає зима?
Лишаємось ми самі
тікати з тепла прожогом
туди, де густа пітьма, де кожен собі Самайн.

Висотує сік землі
суха невмолима осінь,
похмурий міський дракон, облуплений та в іржі.
Співай же йому, шалій,
ти не розуміла досі,
який це солодкий світ, де навіть свої – чужі!

Володарко темних трас,
проваль, де дрімає зброя,
ночівель чадних і тих, де чаду й тепла нема,
приходить щорічний час,
де я розумію, хто я,
хто ти, хто вони усі, хто кожен собі Самайн.

Пірнають міста в пітьму,
беруться світи в облогу,
лягає на землю сон, спокутується вина.
Нехай тебе обіймуть
на довгу важку дорогу,
бо кожен собі Самайн, бо кожен собі – весна.

Facebooktwittergoogle_plustumblrmail
Categories: Поезія