Пісня про розлуку

No Comments

Кому не щастило сильно, кому накаркали…
Вокзальні собаки, хижі, немов шакали.
Він просить її, щоб не бачилась із пліткарками
Й чужим ні у якому разі не відмикала. Read More…

Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

Буремне

No Comments

І поки ти прораховуєш все, і поки
Від того рахунку луна над тобою лине –
В тумані судна знаходять свої затоки,
Свої острови й останні свої мілини. Read More…

Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

1944

No Comments

Не співає під небом смерть, не співає лихо,
А натомість усі кошмари звучать, як шини.
Спорожнілі домівки плачуть, та тихо-тихо,
Спорожнілі життя покотяться – горошини.
І вони ж не самі такі, скільки їх таких? Read More…

Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

Вдосвіта

No Comments

Понад річкою коні вдосвіта п’ють туман,
Перегукується з лошатами совеня.
Я постукаю зараз голосно – відчиняй,
Не дивуйся, що на порозі мене нема. Read More…

Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

До тепла

No Comments

Зарікайся від злого горя, суми, тюрми,
І від того, що буде з кожним, та не з тобою
Одного не посмій – умовленої сурми,
Заповіданого та первісного двобою. Read More…

Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

КАЗКА НА НІЧ

No Comments

У медового літа обійми палкі та ніжні.
Бач як з теплого саду тягне вишневим духом.
Це твій час, – то ж літай, розгортай свої дні, мов книжку, і рудий волохатий серпень чеши за вухом.
Садівник натомився…дратується, носить воду,в нього бджоли, вишнева спрага і тягне спину,він не хоче вже ані вишень, ані вощини… Задрімавши, вві сні він кличе свою свободу, мріє він, що цей сад опаде однієї днини.
Read More…

Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

Куди ніч – туди сон

No Comments

Куди ніч, туди сон, туди мара із лиця, із вій,
Куди вода із цеберка, туди й хвороба нехай-нехай.
Нема чого ждати смерті, поки ми ще живі,
поки смерть собі йде, а ти їх собі кохай. Read More…

Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

Колискова собі

No Comments
Река и острова

Ріка у зап”ястку затемна сповільнює хід.
Ріка попід серцем зітхає — і місяць пірна.
Я сплю, уповільнюю час. Я непізнаний світ,
І первісно тихо співає моя глибина. Read More…

Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

Вічна історія

No Comments

Досвітнє вогке тепло затопило стайні,
Ні розвідки, ні навали, ні сну, ні герця.
Він просить її: «Кохай мене, як востаннє,
І я не помру ніколи, бо так ведеться». Read More…

Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія