Enuma Elis

1 Comment

Стара Фатіма збирається помирати. І тьмяна її душа, і непевні кроки. Шиплять і згасають зорі в воді Євфрату, в імлі ворохоблять боги і їх пророки, герої, що їх забули міста і люди, бо світ – він такий невдячний, такий великий, що час – борода, спадає йому на груди, що зоряні ріки йому обвивають литки.

І все-таки світ збирається помирати. Оновлюється, скидає луску іржаву. Тасує вітри і війни, тасує втрати, пророцтва, міцні і ледве живі держави… Старій Фатімі так млосно в тіні платанів, їй тихо шепоче вітер «енума еліш»*. Якщо я піду з водою, то ким я стану? Яку ти мені дорогу тепер постелиш?
А хтось безтурботний в небі монетку котить. Євфрат по землі тече і впадає в космос.

 

 

 

 

*Енума еліш – два перші слова і одночасно – назва вавілонського міфу про створення світу. Буквальний переклад – “коли вгорі”. Енума Еліш розповідає про часи, “коли богів ще не було викликано до життя”. Тут є більше.

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Categories: Поезія

One Reply to “Enuma Elis”

  1. Юлія Баткіліна
    Нарешті я почула Ваші вірші. Перший, як тролили поета, не зайшов, але я зацінила Ваші толерантність та гумор. А другий вірш – то був Портал. Щезло за мить геть усе, лишилися тільки я і голос. Він підняв моє серце, яке стало раптом таке легке, наче повітряна кулька, де і поділися мої сум та туга. Поки вірш тривав, я летіла по Всесвіту легка, усміхнена та щаслива…
    Дякую за се, пані Юліє!

Залишити відповідь до Олена Тарасова Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *