Місто Ха

No Comments

Що не рік – то невдалий, а що не доба – лиха.
В понеділок дощі повертаються в місто Ха,
З понеділка проїзд дорожчає і проліт…
Ти не думай, що це печаль – це така пиха, Read More…

Facebook Comments
Categories: Поезія

Та, що не припиняла танцю

No Comments

Перед нею – не шлях, не стежка, а наче вир.
Там і смерть, і чума, і темна гірка трава,
там до обрію сірий стелеться льодовик.
А вона – тільки крок вперед, тільки: «Дайте два!
Дайте два,
Я жива, клянусь, я іще жива,
поки стане життя і сили – іду на ви».
Перегукуйся з нею, хто тут напівживий,
пригадай, як тече вода, дзеленчить трамвай..
Оживай. Read More…

Facebook Comments
Categories: Поезія

Будда з крамниці будд

No Comments

І раптом наснилось, що серце моє не болить.

Воно порцеляновий дзвоник в далекім Китаї.

М. Гумільов, пер. М. Горностаєвої.

Це був звичайний Будда з крамниці будд. Дешевий, погано пофарбований, з руками, складеними на пивному пузці, з розмитою посмішкою. Та й крамниця була одна назва — крамниця. Так, кіоск в підземному переході, між автоматом з продажу кави та столиком, де продавались газети — обшарпаним, як та осінь, коли вони зустрілися. Вона й Будда з крамниці будд.

Дзень-дзелень! Коли відчинялось віконечко, співочі вітри, тоненькі трубочки та прозорі риби на синьому мотузочку, коротко подавали голос. Покупці просили будду, нефритові кульки, сандалові палички — та не ті, а оці, дешевші — і посібник з медитації Іванова. “З вас десять двадцять”, – дзень-дзелень! Read More…

Facebook Comments
Categories: Проза

**

No Comments

Наче давня людина – такий собі узагальнений Гільгамеш.
Не зважаєш на тих, хто слабший і не пручатиметься,
хто прощався з тобою – за тими ти не скучатимеш,
не труїтимеш їх сумними нічними чатами,
не зап’єш.
Ти виходиш без страху до бою, до пристрастей і бажань.
І до тих, хто тебе в дорогу далеко випроводжав.
І до себе виходиш – бо чом же до себе не..
Хтось тобі побажає щастя, а хто – зітхне,
та не жаль.
Над Ніпуром летить кажан, над Лагашем чатує мла.
Слухай співи нічних шоссе.
Пам’ятай про план.

Facebook Comments
Categories: Поезія

Еллі

No Comments

Хоч земля ще темна, та не пласка, і кити під нею світи не снять. Ось маленька Еллі, тонка, прудка, золотиста й капосна, як щеня. Всі розмови тут – подорожчав гас.. Гіркуватий дим, шкіряний кісет. Не дрімай-но, зернятко, це Канзас. Тут завжди сміливець бере усе.
Не дрімай же, бусинко, не дрімай.
Всі дива на світі лови сама.
Будь у тата сонечком з-поза хмар,
бо тепла катма. Read More…

Facebook Comments
Categories: Поезія

Зелений колір

No Comments

Казка про два світи

Люблю я пахучу зелень.
Зеленого вітру клекіт.
Зелене вітрило в морі,
коня на горі далекій.
Ворушачи пояс тінню,
сидить на поруччях ночі
зеленоволоса діва –
холодного срібла очі.

Read More…

Facebook Comments
Categories: Проза

Мамонт.

1 Comment

Мамонт був набагато хитріший, ніж вважали мисливці на мамонтів. Він прожив таке довге життя, що давно не дивувався, коли на нього – вкотре уже – починали полювати. Мамонт спокійно дожовував сніданок, розганяв як слід свою велетенську тушу – і зникав серед тіней надвечірнього пралісу, мовби й сам був такою ж тінню, волохатою важкою примарою. Мисливці мчали за ним, як голодна зграя, лякали вогнем і зброєю, але мамонт незмінно тікав. Read More…

Facebook Comments
Categories: Проза

Собі Самайн

No Comments

Володарко темних міст,
шукачко вогню чужого,
кого покохаєш в ніч, коли настає зима?
Лишаємось ми самі
тікати з тепла прожогом
туди, де густа пітьма, де кожен собі Самайн.

Висотує сік землі
суха невмолима осінь,
похмурий міський дракон, облуплений та в іржі.
Співай же йому, шалій,
ти не розуміла досі,
який це солодкий світ, де навіть свої – чужі!

Володарко темних трас,
проваль, де дрімає зброя,
ночівель чадних і тих, де чаду й тепла нема,
приходить щорічний час,
де я розумію, хто я,
хто ти, хто вони усі, хто кожен собі Самайн.

Пірнають міста в пітьму,
беруться світи в облогу,
лягає на землю сон, спокутується вина.
Нехай тебе обіймуть
на довгу важку дорогу,
бо кожен собі Самайн, бо кожен собі – весна.

Facebook Comments
Categories: Поезія