Літературний вечір в Києві

Літературний вечір в Києві

Літературний вечір в Києві, в некафе “Беседниzzа” на Майдані. Запис – інформаційне агентство “Поряд з вами”. Continue reading “Літературний вечір в Києві”

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Жила собі несправжня жінка

Жила собі несправжня жінка

Жила собі несправжня жінка. З дитинства їй говорили, що справжня жінка на її місці вчинила б інакше, неважливо, як сааме – але інакше. По-іншому їла б, ходила, дихала, спала, вишуканіше сякалась би в носовичок, зачаровувала чоловіків одною мочкою вуха, варила обід на сорок персон, пожежі гасила поглядом і лікувала алкоголізм за допомогою ніжного шепоту…  І носила б спідницю «риб’ячий хвіст», неодмінно червону. Continue reading “Жила собі несправжня жінка”

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Жила собі

Жила собі

Нарешті я можу почати потроху представляти ці історії українською. “Жила собі” – це серія невеликих оповідань, які я писала спеціально для своєї роботи жіночого блоґу, де я й досі головний блоґер і редактор в одній особі. Проте це цикл існував лише російською, і я дуже хотіла його українізувати. Починалось це як розвага і засіб заповнення групи в соцмережах. Так, я писала це за зарплатю і в рамках посадових обов’язків, але й за покликом душі, бо ідея була моя. Спершу я писала тільки те, що спадало на думку, а потім стала просити своїх читачок надсилати замовлення – про що б їм хотілося почитати. До цього циклу я була проти творчості на замовлення, але тут виявила, що листи від читачів дають мені додаткове натхнення, стимул писати. Continue reading “Жила собі”

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Коротка проза в ТекстOver

Коротка проза в ТекстOver

Підбито підсумки конкурсу короткої прози в часописі ТекстOver, отже “Мамонтові” бути оприлюдненим на сторінках збірки по результатам цього конкурсу. Дуже рада, бо досі ще в ТекстOver не друкувалася.
Насправді я не дуже конкурсна людина, але мені дуже приємно, коли завдяки конкурсу можна спробувати поспівпрацювати з тим чи іншим виданням – новим для мене.
До того ж, це перша публікація в новому 2016 році, а такий початок дечого важить. Отже, дякую організаторам конкурсу і читачам.

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Стара пісня

Стара пісня

З берегів туман обтікає курінь,
ой, біжить вода швидкоплинна…
Ростив батько першого сина і другого сина,
і третій син був не дурень,
розумна, рідна дитина. Continue reading “Стара пісня”

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Побажання

Побажання

Крім надійної зброї, товаришів і удачі,
Поки землю гризе вогонь, поки мир не квітне,
Нехай знайдеться в тебе щось – невелике наче
І непомітне. Continue reading “Побажання”

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Нишпорка лісового бога

Нишпорка лісового бога

Шукай-но лисицю,так… лисицю в долині синій.
На пагорбах восени, по урвищах, по росі.
Впіймай но, друже, її, то, може, тебе розклинить, —
Страхи твої відійдуть… хоча не зовсім, не всі. Continue reading “Нишпорка лісового бога”

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Брагі

Брагі

Цей вірш – автопереклад. Присвячується тому самому Брагі. Хто знає, той знає… Є в російській версії.

Ти знаєш, Брагі, не людські там кроки, там лиш хода неспинна на морозна. Зібгались знамена, і сніг — нівроку, санчата — небом, на санчатах – хтозна. І буде другом тільки запах браги. А там суцільні тіні на дорозі. А наших не піднімуть по тривозі. То чутно, Брагі? Continue reading “Брагі”

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail
Той, що вмів зачаровувати фонтани

Той, що вмів зачаровувати фонтани

Він розплющив очі о третій ранку. Саме розплющив, а не прокинувся, бо це ж таки різні речі. Третя ранку була на електронному годиннику з хворобливо-зеленими цифрами, який він бачив, не піднімаючи голови; третя ранку була на серці, млява й туманна. Він був увесь — третя ранку і висока пошарпана стеля. Ще три хвилини чи чотири горілиць на пластиковому ослоні, де власне заборонено було лежати — поки сон повільно витікав із скронь та пальців.

Двоє в бронежилетах, чорні та виснажені, пили каву і боролися зі сном праворуч, біля автомату з гарячими напоями, єдиної яскравої плями в цьому сірому передранковому часі, в цьому сірому передранковому місці, в цьому завмерлому місті, яким неспішно крокували дрібний дощ та розпач. Бабуся читала газету, притискаючи до себе зелену сумку. Тінь від низько насунутої хустки не давала побачити її очі. Станційний кіт, сірий, як дощовий світанок, неквапом обходив зал і терся об ноги чергової. Continue reading “Той, що вмів зачаровувати фонтани”

Facebook Comments
Facebooktwittertumblrmail